Завдяки гранту USAID медсестри червоного хреста не лише допомагають хворим, а й вчаться по новому підходити до своїх обов’язків

rc

В Україні йде реформування системи контролю за туберкульозом. Один з головних компонентів реформи ‒ відмова від застарілого принципу лікування у стаціонарі, коли хворий був вимушений багато місяців проводити у лікарні, в якій не було гідних умов, відірваний від сім’ї, звичного життя, та ще й наражаючись на ризик заразитися на інший, більш небезпечний тип збудника захворювання. Країна поступово переходить на амбулаторний метод лікування: пацієнт щодня приходить до ДОТ-кабінету і під наглядом лікаря отримує добову норму препаратів. Таким чином, людині не потрібно, як раніше, надовго лягати до лікарні, вона залишається удома і мало що змінюється у її буднях. Здавалося б, усе просто. Але на практиці виявляється, що не кожен пацієнт готовий щодня відвідувати ДОТ-кабінет. Хтось не в змозі прийти до амбулаторії через важкий фізичний стан, а когось стримують душевні рани – ці люди не довіряють оточуючим і бояться людського осуду, адже туберкульоз в Україні все ще вважається мало не ганебним захворюванням.

«Дільнична лікар-фтизіатр попередила, що випадок складний, – згадує патронажна сестра Червоного Хреста України Тетяна Кириленко. – У телефонному режимі ми домовилися з Артемом* про зустріч. Коли побачилися вперше, я попросила його номер телефону, на випадок, якщо він загубиться, адже він наполягав на зустрічах у парку біля фонтану.  Він сказав: «Не бійся, я прийду – вибору немає». Два місяці регулярно приходив, задавав незначні запитання, пив препарати і йшов геть. Але у травні Артем спитав мене, чи може він оформити інвалідність у зв’язку з його станом. Я чесно відповіла, що не компетентна в цьому питанні й передзвонила дільничному лікарю. Наступного дня Артем розповів мені історію свого життя.»

З 2014 року проект Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Посилення контролю за туберкульозом в Україні» виділяє кошти Товариству Червоного Хреста України на покращення прихильності до лікування серед пацієнтів з туберкульозом. У рамках гранту, патронажні медсестри Червоного Хреста у чотирьох регіонах – Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській і Херсонській областях – щоденно видають ліки 120 пацієнтам з діагнозом «туберкульоз», які мають високий ризик відриву від лікування або перебувають у складних життєвих обставинах, що перешкоджають їм приходити до медичного закладу. Крім іншого, медсестри заохочують пацієнтів, прихильних до лікування, видаючи їм продуктові набори, займаються навчанням пацієнтів і членів їхніх сімей за допомогою спеціально розробленого «Щоденника пацієнта». Проте найголовніше для мотивування пацієнта – людяний підхід і повна довіра у парі медпрацівник ‒ пацієнт.

За ці роки (з березня 2014 по жовтень 2016) завдяки проектові повністю завершили лікування туберкульозу понад тисяча пацієнтів. Проте, допоміг проект не лише їм: медичні сестри, які були задіяні у виконанні гранту, отримали новий професійний досвід і ширше розуміння своєї ролі у догляді за хворими. Адже за допомогою кураторів з проекту USAID вони навчилися будувати довіру і ефективно спілкуватися з пацієнтом, давати змістовні відповіді на їх запитання, працювати з родиною хворого і допомагати своїм клієнтам не лише одужати, а й зберегти їх соціальні зв’язки під час тривалого лікування. Як визнають медичні сестри, самі вони дізналися багато з «Щоденника пацієнта», адже підходи до лікування туберкульозу значно змінилися з того часу, коли вони навчалися в медичному коледжі.

Тетяна вважала регулярні приходи Артема за ліками звичайною організованістю військового, та це виявилося не зовсім так. Більш за все він цінував у людях чесність і надійність, адже, доки Артем брав участь у бойових діях, його дружина знайшла собі іншого чоловіка і здала їхніх трьох дітей в будинок-інтернат. Чесна відповідь Тетяни і його розповідь вивели відносини між пацієнтом і медпрацівником на більш високий рівень. Платячи відвертістю за відвертість, Артем розповів Тетяні, що тепер щасливий із іншою жінкою, вона вагітна і його найбільшою мрією зараз є забрати із інтернату старших дітей. Ця мрія й була його найбільшою мотивацією до лікування.

«Зараз у Артема четверо дітей. Цього місяця (листопад 2016) він завершує лікування, і те, що він долікується і не зникне, сумніву не викликає. Він без заперечень приймає мене вдома, коли я приношу ліки, – продовжує Тетяна, – Участь у проекті USAID дала й мені, як медику, дуже багато: я зрозуміла – не лише мотиваційні набори допомагають людям одужати. Щоб забезпечити контрольоване лікування, ми, медики, маємо знайти ту «Ахіллесову п‘яту», яка допоможе повернути до соціуму людей із надломленими долями, адаптувати їх і просто допомогти їм жити. Я вважаю, проект дав багато не лише моєму пацієнтові, а й мені як професіоналу».