Гендерні особливості поведінки та життєдіяльності пацієнтів, хворих на туберкульоз

На прохання наших партнерів, публікуємо результати дослідження «Гендерні особливості поведінки та життєдіяльності пацієнтів, хворих на туберкульоз», яке було проведене у 2013 році за підтримки Проекту USAID «Посилення контролю за туберкульозом в Україні».

Крім загальновідомого, підтвердженого медичною статистикою факту про переважання серед пацієнтів з діагнозом ТБ чоловіків, дослідження виявило іще ряд характерних гендерних особливостей:

- Не залежно від статі серед пацієнтів переважають представники самої працездатної і економічно продуктивної вікової групи – від 16 до 49 років (76% всіх опитаних). При цьому для чоловіків більш властивий ризик захворіти на туберкульоз у віці 30-49 років (60%), а для жінок ризик захворювання зміщений до більш молодого віку 16-39 років (52%), у тому числі особи віком 16-29 складають 26% (серед чоловіків – 16%).

- На тлі переважно невисокого освітнього рівня пацієнтів фтизіатричних установ (близько половини – мають середню або неповну середню освіту) серед жінок рівень освіти відносно вищий. Найбільш значущі відмінності спостерігаються серед пацієнтів з вищою освітою: 17% серед жінок, 11% – чоловіків.

- Невисокий рівень освіти зумовив пріоритетні сфери зайнятості респондентів: більшість чоловіків і жінок мають робітничі професії і працювали до хвороби у складних, несприятливих умовах, пов'язаних з переохолодженням, протягами, ненормованим робочим днем ​​і т.п.

- Не дивлячись на те, що рівень продуктивної зайнятості до хвороби серед чоловіків був відносно вищим, значущих гендерних відмінностей в самооцінці респондентами матеріального становища не виявлено: для половини опитаних актуальна проблема малозабезпеченості, в т.ч. 28% – бідності.

- Половина опитаних чоловіків і жінок одружені /заміжні, проживають в повторних і цивільних шлюбах. Поширеною серед пацієнтів є проблема соціального самотності, більш актуальна вона для чоловіків. Серед них переважають індивіди, які ніколи не були у шлюбі або розлучені (50%), серед жінок цей показник становить 33%.

Всі опитані пацієнти на момент проведення дослідження були вже добре обізнані про хворобу, причини її виникнення, протікання, клінічну картину і методи лікування. Але представники обох статей підтвердили свій низький початковий рівень обізнаності щодо симптомів ТБ, які при їх виникненні вони пов'язували із простудними захворюваннями, грипом, запаленням легенів. Це й стало для представників обох статей головною причиною відстрочки звернення до лікарів.

Гендерний фактор впливає на строки звернення по лікарську допомогу:

- Жінки відвідують медзаклад у зв'язку з кашлем в більш короткі терміни – 47% до 3 тижнів після його появи (серед чоловіків – таких 38%);

- Для чоловіків більш характерним є затягування діагностування ТБ: 25% пацієнтів-чоловіків при вираженій симптоматиці ТБ (кашель, підвищення температури …) відкладали відвідування медустанов на період понад два місяці (серед жінок – 18%), тим самим посилюючи перебіг хвороби, ускладнюючи її подальше лікування і становлячи ризик для оточуючих.

Це підтверджує існуючі в суспільстві гендерні стереотипи ставлення до свого здоров'я, як щт «жінки серйозніше ставляться до свого здоров'я» та «жінки частіше і швидше реагують на хворобливий стан і звертаються за порадою до фахівця», а також зумовлює менший рівень поширеності серед жінок складних форм ТБ і, навпаки, більш високий статистичний відсоток захворюваності на туберкульоз серед чоловіків, у тому числі відкриті форми туберкульозу і мультирезистентний ТБ.

Виявлено два шляхи первинної діагностики хвороби, не залежно від статі пацієнтів. По-перше, і в більшій кількості випадків, це відвідування поліклінік при погіршенні, активації   симптоматики ТБ, з подальшим обстеженням у відповідних фахівців. По-друге, за відсутності видимих ​​проявів хвороби, під час проходження планових рентгенофлюорографічних оглядів.

Як детермінанти захворюваності ТБ визначені: контакти з хворими на ТБ (родичі, сусіди), стрес, активне користування громадським транспортом, переохолодження, умови проживання (комунальна квартира, гуртожиток), умови праці, а також ризиковані моделі поведінки. Виходячи з гендерних особливостей, можна констатувати, що чоловіки дещо більше, ніж жінки, схильні до ризику захворювання на ТБ, оскільки вони частіше практикують ризиковані моделі поведінки в особистому житті (куріння, алкоголь, наркотики), частіше працюють у несприятливих умовах, серед них вище відсоток тих, хто перебував у місцях позбавлення волі.

Показово, що, навіть захворівши, люди неохоче відмовляються від шкідливих звичок. Дізнавшись про свою хворобу, деякі опитані кинули палити, але у більшості, і насамперед серед чоловіків, ця звичка залишилася. При цьому значна частина курців з великим стажем (20, 30 років і більше) не бачать жодного зв'язку між їх пристрастю і подальшим захворюванням.

Аналіз отриманих даних підтвердив відсутність значущих гендерних відмінностей у термінах початку лікування пацієнтів з виявленим ТБ: 90% чоловіків і 92% жінок розпочали лікування ТБ протягом першого місяця після встановлення діагнозу, в тому числі протягом перших трьох днів – двоє з трьох пацієнтів ( 64% чоловіків, 61% жінок з числа всіх опитаних).

Як правило, пацієнтам властиві невеликі перерви в прийомі основного курсу протитуберкульозних препаратів: мінімальні – на 1-2 дні і незначні – від 3 днів до 2 тижнів, що за стандартами ВООЗ вважається прийнятним у лікуванні ТБ. Згідно з результатами, більш прихильними до лікування є жінки. Серед пацієнтів, які мають досвід стаціонарного лікування ТБ, показник відриву від лікування становить 2,5% серед чоловіків, 1,3% серед жінок. Чоловіки становлять основну частину тих, хто або допускає значні перерви в прийомі препаратів, або взагалі перериває курс лікування, чим піддає себе ризику ускладнень хвороби, сприяє формуванню мультирезистентного /стійкого до ліків ТБ.

Більшість жінок переривали прийом основного курсу протитуберкульозних препаратів в стаціонарі в силу об'єктивних причин, а саме – погіршення здоров'я. Тоді як у відповідях більшості чоловіків переважають суб'єктивні причини переривання лікування (самовільна втеча на кілька днів із стаціонару, вживання алкоголю / наркотиків, або небажання приймати препарати без будь-якої аргументації).

При амбулаторному лікуванні єдиним об'єктивним поясненням переривання прийому препаратів є погіршення здоров'я – «побічні ефекти» (вказана як причина рівною кількістю чоловіків і жінок). Найбільш часто називалась суб'єктивна причина переривання прийому протитуберкульозних препаратів амбулаторно – «вживання алкоголю / наркотиків» (дещо більше чоловіків). Такі причини перерв у лікуванні як «не було можливості прийти за ліками» і «забули прийняти або загубили препарати» (поодинокі випадки) властиві тільки чоловікам.

Дані дослідження підтвердили існуючі в суспільстві уявлення про гендерні особливості ставлення до хвороби (гендерні стереотипи), як: «жінки серйозніше ставляться до свого здоров'я», «жінки більш акуратні в дотриманні схем лікування», «чоловіки більш поверхневі і невитримані в лікуванні», «чоловікам більш властиве свавільне поводження та / або шкідливі, небезпечні його прояви, такі як алкоголь, наркотики».

У цілому, фактори, що впливають на ефективність лікування хворих на туберкульоз, діляться на соціальні та медичні. До найбільш значущих соціальних факторів належать: ставлення до лікування, дотримання режиму лікування, перебування в стаціонарі, а також рівень освіти, рівень доходів, соціальний статус, сімейний стан, рівень санітарної культури, умови життя. До медичних факторів належать: контакт із хворим на туберкульоз, вид лікарської стійкості, час її виникнення, якість лабораторної діагностики, адекватність проведеної терапії, тривалість і прихильність лікування, наявність супутньої патології.

На ефективність лікування впливає в тому числі затримка із зверненням до лікарів при виникненні симптоматики ТБ, яка пов'язується з простудними проявами. Тут спрацьовують дві рівнозначні характеристики, властиві обом статям: непоінформованість / неосвіченість широкої аудиторії щодо симптомів і перебігу туберкульозу – перша, і безтурботне, орієнтоване на самолікування, («саме пройде», «скоро пройде», «нічого страшного») ставлення до власного здоров'я – друга. При цьому, можна з твердою впевненістю констатувати, що друга прямо випливає із першої.

Факторами, що збільшують перебіг туберкульозного процесу і знижують ефективність лікування, є: приналежність до чоловічої статі, низький рівень доходу, куріння і зловживання алкоголем, важкі умови праці, низький рівень освіти, відсутність постійної роботи, самотність, неадекватне ставлення до лікування, супутні захворювання.

Згідно з «біографією хвороби» пацієнтів фтизіатричних установ, які потрапили у вибірку інтерв'ювання, приблизно третина з них мають ТБ, що проявився повторно. Цілями дослідження не передбачалося глибокого вивчення цієї проблеми, але вивчення показників лікарсько-стійкого туберкульозу, які будуть використовуватися при оцінці епідеміологічної ситуації, є однією з нагальних завдань в плані вдосконалення проведених лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів.

Туберкульоз, як хронічне інфекційне захворювання, не може не впливати на загальне благополуччя хворого і якість його життя. Для багатьох втрата роботи, зміна соціального статусу і становища в суспільстві, виникнення соціальної дезадаптації змінюють їх ставлення до життєвих цінностей, стають причиною стресів, що значно знижує ефективність проведеної хіміотерапії. Так, аналіз отриманих даних виявив у частини респондентів, дещо більше серед чоловіків, такі емоційні та ціннісно-мотиваційні характеристики особистості, особливості міжособистісної взаємодії як: емоційну напруженість / стриманість, домінування негативних емоцій, песимістичну оцінку і певну фаталістичність життєвої перспективи. Виявлені також пацієнти зі зниженим самоконтролем, вони зустрічаються частіше серед хворих чоловіків, ніж жінок. Чоловікам більше, ніж жінкам, властивий невисокий рівень вербальної культури, замкнутість і неконтактність, відсутність схильності до аналізу причинно-наслідкових зв'язків.

З точки зору оцінки хворими своєї соціальної значимості, хвороба вплинула, в першу чергу, на їх ставлення до самих себе. У більшості опитаних спостерігається відчуття втрати сили і енергії. Це обумовлено ще й тим, що туберкульоз супроводжується такими симптомами.

Невелика кількість опитаних відповіли, що через хворобу у них погіршилися стосунки в сім'ї, вони відчувають, що набридли своїм рідним, і стали для них «тягарем». Але це свідчить про те, що існує частина психологічно нестійких хворих (дещо більше таких серед чоловіків), у них спостерігається різке зниження самооцінки і своєї значущості і це необхідно враховувати при лікувально-профілактичній роботі в спеціалізованих фтизіатричних закладах.

Частина пацієнтів вважають, що через хворобу вони не можуть зробити кар'єру. Вона заважає їм зайняти бажане положення в суспільстві і не дозволяє працювати там, де вони хотіли б. Ще частина опитаних сказали, що хвороба завдає їм матеріального збитку, що через неї вони не можуть більше заробляти, оскільки відчувають фізичне нездужання, втому, млявість.

Для невеликої кількості опитаних чоловіків і жінок характерні надмірна трагічність. Такі хворі відносяться до істеричного типу реагування на хворобу. В роботі з такими пацієнтами слід проявляти толерантність, дружелюбність, чуйність, уважність.

Результати дослідження дали підтвердження гендерному стереотипу про те, що жінки в сприйнятті і організації свого життя і діяльності, в даному випадку при встановленні діагнозу «туберкульоз», на психічному рівні більш стабільні, стійкіші і володіють більшою опірністю до несприятливих впливів, ніж чоловіки.

В цілому, можна констатувати, що частина чоловіків і жінок, які мають діагноз туберкульоз, схильні до очікування несправедливості від оточуючих, соціуму. Подібне недовірливо-неприязне ставлення до людей у ​​поєднанні з невпевненістю в соціальній значущості та стабільності свого становища обумовлює знижену соціальну адаптацію хворих на туберкульоз після завершення курсу лікування.

Зазначені гендерні особливості зокрема й особливості хворих на ТБ в цілому, обумовлюють зниження адаптаційних ресурсів особистості і можуть розглядатися як психологічні фактори ризику захворювання /повторного прояву захворювання та складності подальшої соціальної адаптації – з одного боку, а також впливати на сам хід лікування індивіда, обумовлювати прихильність / переривання лікування та епідеміологічний стан країни – з іншого.

Переглянути повний текст звіту за дослідженням